Юридические статьи - Публикации

 

Автор: Ляхов Ігор Олексійович

Свободою по договору

З реформуванням права в цивільних правовідносинах, яке відбулось 2004 році шляхом прийняття в новій редакції Цивільного кодексу, договір набуває популяризації у відносинах громадян. Новим Цивільний кодексом закладається принцип свободи договору. Тепер сторони мають можливість на власний розсуд врегульовувати договірні правовідносини, за умови, якщо в Цивільним кодексом передбачена диспозиція або в цій частині цивільні правовідносини не врегульовані законом. 

Частиною 3 статті 6 Цивільного кодексу України, встановлено, що Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. В нормативно-правових актах цивільного законодавства про це зазначається наступним чином «…якщо інше не встановлено договором або законом…».

Наприклад, частиною 3 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

А значить на момент дії договірних правовідносин з купівлі-продажу, сторони можуть визначити порядок відступлення праві вимоги, на випадок неналежного виконання зобов’язання однією із сторін за договором з дотриманням статей 512-519 Цивільного кодексу України.

Таким чином, цивільне законодавство надає можливість сторонам відступити від норм діючого законодавства та за допомогою договору самостійно встановити умови на власний розсуд, які не будуть суперечити іншим законам.

Натомість потрібно дотримуватись норми статті 515 Цивільного кодексу, де визначено, що Заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Нерозривна пов’язаність може виражатись по відношенню до кредитора, як суб’єкта правовідносин та так і правоздатності особи вчиняти відповідні дії. Наприклад, у відступлення права на одержання послуг сфері освіти, де договір про надання освітніх послуг з отриманням відповідного диплому нерозривно пов’язаний з зобов’язанням яке має особистий характер.

Правоздатність кредитора може бути пов’язана з обов’язковим отриманням дозвільних документів на здійснення відповідного виду діяльності або надання послуг.

Поширеною стала діяльність банківських та кредитно-фінансових установ з відступлення права вимоги (договору факторингу) за кредитними договорами які укладались в іноземній валюті. Банки при здійсненні своїх валютних операції керуються Законами України «Про банки та банківську діяльність», «Про Національний банк України, «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Але банки та фінансові установи  при здійсненні відступлення права вимоги не завжди дотримуються діючого законодавства. Фінансові установи укладають з банками договори в іноземній валюті не маючи відповідних ліцензій на здійснення валютних операцій. Банк здійснює діяльність, надає банківські та інші фінансові послуги в національній валюті, а за наявності відповідної ліцензії Національного банку України - в іноземній валюті. (частина 7 стаття 47 Законами України «Про банки та банківську діяльність»).

В даному випадку принцип свободи договору обмежуються імперативною нормою цивільного законодавства передбаченою статтею 515 Цивільного кодексу України. Наслідком недотримання імперативних норм може бути недійсність правочину, яка передбачена статтею 227 Цивільного кодексу України, а саме, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Дотримання відповідних норм має суспільний характер, тому що як правило, більшість кредитних договорів в іноземній валюті в укладено з фізичними особами, як споживачами кредитних послуг.

Також при укладенні цивільно-правових договорів, де стороною є фізичні особи, потрібно враховувати чи регулюється дані правовідносини Законом України «Про захист прав споживачів». Даний закон є спеціальним по відношенню до Цивільного кодексу України, тому при різному регулюванні одних і тих же правовідносин, якщо ці правовідносини є споживчими, повинен застосовуватись Законом України «Про захист прав споживачів». Про це також зазначається у статті 627 Цивільного кодексу України, а саме: У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Але так сталось, що українськими судами норми законодавства про захист прав споживачів  враховуються не завжди, і  застосовуючи законодавство суди мотивують свої рішення нормами цивільного кодексу.

Аналізуючи судову практику у цивільних спорах, можна прийти до висновку, що Україна у правозастосуванні стоїть на стадії формування та попереду все ще багато років кропіткої роботи з імплементації європейського та міжнародного законодавства, перегляду судової практики, і лише потім можна буде говорити про усталену судову практику в реалізації договірних цивільних правовідносин.

Форма та реалізація цивільних правовідносин

Однією із суттєвих умов цивільно-правового договору, є дотримання його форми. Головними помилками громадян при реалізації свої цивільних прав, є недотримання форми цивільного договору та не оформлення належним чином договірних цивільних правовідносин.

Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України, Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ч. 1 ст. 206 ЦК України).

Відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України, Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Наприклад, цивільним законодавство встановлена обов’язкова письмова форма до деяких договорів:  Ренти (ст. 732 ЦК України), Найму транспортного засобу (ст. 799 ЦК України), Найму житла (ст. 811 ЦК України), Перевезення вантажу (ст. 909 ЦК України), Транспортного експедирування (ст. 930 ЦК України), Страхування (ст. 981 ЦК України) та інші договори.

До деяких договорів окрім обов’язкової письмової форми, стоять обов’язкові вимоги про нотаріальне посвідчення договору та/або державної реєстрації. Наприклад, договори за якими здійснюється відчуження нерухомого майна, підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації (статті 182, 334, 657 ЦК України). Наслідком неотримання відповідної форми,  а саме не без нотаріального посвідчення, дані договори є нікчемними. Тобто таким, які не породжують настання прав та обов’язків для сторін (стаття 220 ЦК України).

Як правило виконання інших цивільно-правових договорів потребує відповідного оформлення. Підтвердження виконання договору купівлі-продажу може бути товарний чек, накладна тощо. Про отримання грошових коштів видається квитанція, чек.

За договорами з надання послуг або виконання робіт за цивільно-правовими договорами, складається Акт приймання-передачі послуг та/або Акт виконаних робіт.

Якщо фізична особа вступає в цивільні правовідносини з юридичною особою, виконання договору оформлюється з дотриманням Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність  в Україні». В даному випадку на юридичну особу покладається обов’язок оформлення виконання договору за первинними документами, з видачею оригіналу або одного примірника фізичній особі. 

Розглянемо договір позики. Відносини позики регулюються статтями 1046-1053 Цивільного кодексу України. Стаття 1047 Цивільного кодексу України встановлює, що Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Розповсюдженим явищем між фізичними особами, є укладення договору позики у спрощений спосіб, шляхом складення у письмовій формі розписки. Українські суди захищають права позикодавця, беручи до уваги власноручно складену позичальником розписку, а також надруковану розписку з  особистим підписом позичальника, вважаючи даний розписку договором позики. Позиція судів є вірною, бо функцією суду є захист цивільних прав, а саме захист права власності фізичних осіб. 

Натомість не завжди можна бути впевненим у повернені наданих у позику коштів. Одним з випадків, за яким судом було визначено  розбіжності між договором позики та розпискою про отримання від позикодавця грошових коштів, була цивільна справа № 6-63цс13 розглянута Верховним Судом України. У правовій позиції Верховний Суд України зазначив, Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Враховуючи судову практику з правовідносин, що випливають із договорів позики, дотримуючись норм статей 1046-1053 Цивільного кодексу України, можна зробити висновки, що договір позики повинен укладатись у письмовій формі, в якому визначаються сторони та ціна договору, яка визначається у національній валюті України – гривні. Якщо позикодавець бажає перекласти ризик знецінення гривні на позичальника, в договорі визначається еквівалент до іноземної валюти з визначенням назви відповідно до Класифікатора іноземних валют. Визначено строк повернення позики. В підтвердження отримання коштів позичальник повинен видати позикодавцю власноручно складену розписку в якій визначити на підстава якого договору дана розписка складена, зазначивши  сторони договору, дату, суму та валюту отриманих коштів.

У випадку, якщо сторони вирішили спростити документальне оформлення договору позики, шляхом складення позичальником розписки, рекомендовано визначити всі вище вказані умови договору позики у розписці, двосторонньої засвідчивши її підписами. У розписці можна зазначити свідків, присутніх при передачі грошей, які також ставлять в ній свої підписи.

Підсумовуючи, звертаю увагу норми статті 68 Конституції України - Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Потрібно пам’ятати, що наслідки недотримання норм діючого законодавства при укладанні цивільно-правових договорів, покладаються саме на тих осіб, яки їх не дотримуються. Тому при вчиненні правочинів в цивільних правовідносинах громадянам потрібно звертатись за допомогою або консультацією до кваліфікованих юристів, що  у майбутньому надасть гарантій непохитності договору.

Дійсність договору за рішенням суду

Як правило громадяни дотримуючись норм діючого цивільного законодавства укладають цивільно-правові договори, які виконуються сторонами і досягається результат.

Але трапляються випадки, коли між сторонами цивільних правовідносин відбулись або відбуваються договірні правовідносини, але договору в розумінні цивільного законодавства не існує, що ускладнює одній із сторін отримати плату викання умов договору або іншого взаємного зобов’язання яке випливають із відповідних правовідносин.

Наприклад, між мешканцями багатоквартирних будинків та житлово-експлуатаційними організаціями відбуваються правовідносини з надання та отримання житлово-комунальних послуг. Але письмового договору або не укладалось взагалі з причин зміни експлуатаційної організації або зі зміною власника квартири.

Законодавчо про обов’язковість укладення договору зазаначається в Законі України «Про житлово-комунальні послуги», згідно з яким споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Можуть бути визнані дійсними договори щодо осіб, дієздатність яких обмежена. Наприклад, На вимогу заінтересованої особи суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь малолітньої особи (ч. 2 ст. 221 ЦК України). На вимогу опікуна правочин, вчинений недієздатною фізичною особою, може бути визнаний судом дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь недієздатної фізичної особи (ч. 2 ст. 226 ЦК України).

Частиною 2 статті 205 Цивільного кодексу України, встановлено, що У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

До 2009 року набувала поширення судова практика за якою суди визнавали дійсними договори купівлі-продажу нерухомого майна. Дана практика змінилась після видання Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року за № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Пунктом 13 Вищевказаної Постанови Верховний Суд України роз’яснив: Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Аналогічну позицію Верховний Суд України підтвердив при перегляді цивільної справи №6-49ц13, де також зазначив: Однак, при розгляді справи суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій на зазначені положення закону уваги не звернули та не врахували, що договір купівлі-продажу нежитлового будинку в силу ст. 657 ЦК України в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, підлягав і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, тому не міг бути визнаний судом дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України, і, відповідно, відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно.

Таким чином, якщо цивільним законодавство передбачена процедура нотаріального посвідчення і державної реєстрації договору, такий договір потрібно вчиняти з чітким дотриманням норм цивільного законодавства.

 

Автор: Ляхов Ігор Олексійович

Опубліковано: Юридична Газета, 08.09.2015р., № 35-36, стор. 24-25

 

*************************

 

Как сохранить ипотечную квартиру

 

Ознаменовавшие ипотечным бумом 2006-2008 года принесла украинским гражданам не только надежду на будущее, но и много разочарований и проблем. Причиной проблем стал обвал национальной валюты Украины – гривны. Множество семей в надежде на будущее обеспеченное собственным жильем, заключили с банками кредитные договора в иностранной валюте, залогом (ипотекой) которого стало личное и семейное жилье. Хотя, статьей 47 Конституции Украины гарантировано, что каждый имеет право на жилье. Государство создает условия, при которых у каждого гражданина будет возможность построить жилище, приобрести его в собственность или взять в аренду. В судебных спорах с банками ипотечному заемщику нет надежды, ни на милость банка, ни на справедливость судей. Каждому приходится своими силами, и без помощи государства, не исключая путей борьбы, защищать свое право на жилье. Последнее, что остается ипотечному заемщику, это использовать украинское законодательство в своих интересах.  Статьей 55 Конституции Украины, гарантировано, что каждый имеет право любыми не запрещенными законом средствами защищать свои права и свободы от нарушений и противоправных посягательств. По принципу: Не запрещенное законом, дозволено.

Как показывает жизненная и судебная практика, в противодействии с банками и финансовыми учреждениями (факторинговые и коллекторские компании), все средства хороши.

Ипотечное (имущественных поручителей) имущество, уже согласно договора ипотеки, должно обеспечить материальные интересы кредитора на случай если заемщик не выполнит  надлежащим образом обязательства по кредитному договору. У ипотекадателя (имущественного поручителя) есть некоторые правовые механизмы по удержанию имущества в своей собственности, не дав банку или финансовому учреждению избавить граждан от их жилья. К таким механизмам можно отнести: прописку (регистрацию) в жилье несовершеннолетних лиц (детей) или инвалидов, установление дополнительных требований на жилье возникающих из договорных обязательств, выделение части из совместной собственности ипотечного имущества, раздел совместной собственности, введение новых поручителей, оспаривание всех без исключений судебных и исполнительных процедур, начиная от определения об открытии судебного производства, заканчивая оспариванием проведенных торгов. Также признание договора или его части недействительной, является отдельным действующим механизмом по защите жилья находящегося в ипотеке.

Так, при рассмотрении Верховным Судом Украины 09 сентября 2015 года гражданского дела № 6-405цс15, суд в своей правовой позиции  указал, что ч. 3 ст. 17 Закона Украины «Об охране детства» предусмотрено, что родители или лица, их заменяющие, не имеют права без разрешения органов опеки и попечительства, предоставленного в соответствии с законом, заключать договоры, подлежащие нотариальному удостоверению и/или государственной регистрации, отказываться от принадлежащих ребенку имущественных прав, осуществлять разделение, обмен, отчуждение жилья, обязываться от имени ребенка порукой, выдавать письменные обязательства.

Также надо отметить, что согласно Закона Украины № 1304-VII, с 07 июня 2014 года действует мораторий на отчуждение ипотечного имущества переданного в счет обеспечения обязательств по валютным кредитам, касательно квартир до 140 кв.м. и домов до 250 кв.м., включительно. Данный мораторий будет действовать до принятия Верховной Радой Украины закона об урегулировании вопроса погашения основной задолженности, выраженной в иностранной валюте, курсовой разницы и других проблем вызванных обесценивание гривны (закон о реструктуризации валютных кредитов).  

Споры с банками, относятся с одним из сложных споров, по причине цены договора, расчета стоимости, взаимосвязи с обеспечением обязательства по кредитного договора и урегулирования правоотношений множеством законов и подзаконных актов. Первая и основная рекомендация, если у заемщика нет навыков в юриспруденции и опыта в спорах с банковскими учреждениями, то вступать в судебный спор и принимать какие либо защитные действия, надо предварительно проконсультировавшись с квалифицированным юристом.

 

Автор: Ляхов Игорь Алексеевич